Домашнє насильство – це система поведінки, а не окремий випадок!
Отже, перш ніж карати дитину «за щось», «для чогось», зрозумійте:
- не можна примусити щось зрозуміти – треба підвести до розуміння того, як слід робити;
- правильно виховати можна лише підвищенням рівня конкретної особистості, розвитком почуття її гідності, поваги до себе як до людини;
- сім’я має бути простором без насильства, насильство породжує насильство, покарання призводить до покарання.
Тому:
- якщо є сумнів, карати чи не карати, – карати не слід;
- неприпустимо карати і навіть погрожувати знаряддям покарання, завдавати болю та страху будь – якими іншими насильницькими діями (крутити вуха, скубти) – це прояви садизму;
- неприпустимо систематично погрожувати покаранням у будь – якій формі, навіть натяком, рухом або поглядом;
- неприпустиме приниження гідності – дитина втрачає віру в себе, власне «Я»;
- неприпустимо дітям дорікати лише за те, що ви не в гуморі, засмучені, роздратовані з якихось своїх причин, хворі, і ваша власна врівноваженість поза контролем.
Вади треба не викорінювати, а коригувати, перетворювати їх на чесноти! Дитина має право на особисті почуття, друзів, думки, секрети. Забезпечити їжею, одягом, навчити доглядати за собою, піклуватися про неї у разі хвороби – обов’язок дорослих. Які люди, громадяни виростуть завтра з тих, кого б’ють сьогодні рідні батьки?
Необхідно розірвати коло жорстокості й насильства, припинити ображати дітей. Щоб діти не тікали з дому, не шукали способу помститися, вкоротити собі віку – любіть їх.
Любов – найкращий засіб виховання.
