Категорія: Психологічна служба

Домашнє насильство – це система поведінки, а не окремий випадок!

Отже, перш ніж карати дитину «за щось», «для чогось», зрозумійте:

• не можна примусити щось зрозуміти – треба підвести до розуміння того, як слід робити;
• правильно виховати можна лише підвищенням рівня конкретної особистості, розвитком почуття її гідності, поваги до себе як до людини;
• сім’я має бути простором без насильства, насильство породжує насильство, покарання призводить до покарання.

Тому:

• якщо є сумнів, карати чи не карати, – карати не слід;
• неприпустимо карати і навіть погрожувати знаряддям покарання, завдавати болю та страху будь – якими іншими насильницькими діями (крутити вуха, скубти) – це прояви садизму;
• неприпустимо систематично погрожувати покаранням у будь – якій формі, навіть натяком, рухом або поглядом;
• неприпустиме приниження гідності – дитина втрачає віру в себе, власне «Я»;
• неприпустимо дітям дорікати лише за те, що ви не в гуморі, засмучені, роздратовані з якихось своїх причин, хворі, і ваша власна врівноваженість поза контролем.

Вади треба не викорінювати, а коригувати, перетворювати їх на чесноти! Дитина має право на особисті почуття, друзів, думки, секрети. Забезпечити їжею, одягом, навчити доглядати за собою, піклуватися про неї у разі хвороби – обов’язок дорослих. Які люди, громадяни виростуть завтра з тих, кого б’ють сьогодні рідні батьки?

Необхідно розірвати коло жорстокості й насильства, припинити ображати дітей. Щоб діти не тікали з дому, не шукали способу помститися, вкоротити собі віку – любіть їх.

Любов – найкращий засіб виховання.

1. У разі сильних емоційних переживань давай волю сльозам, як наодинці, так і в присутності інших однолітків. У цьому немає нічого страшного. З одного боку – спрацює механізм внутрішньої душевної розради, а з іншого – цим можна подати сигнал про твоє важке становище, викликати співчуття й бажання зарадити твоєму горю.

2. Дієвий спосіб боротися з тугою – ставити перед собою досяжні цілі й зрозуміти, що життя не обходиться без розчарувань.

3. Якщо ти втратив спокій через почуття глибокої провини, буде краще спробувати якнайшвидше виправити становище, а ніж дати проблемі розростися. Ти вчиниш правильно, якщо розкажеш про все батькам або іншим людям, небайдужим до твоєї долі. Цілком можливо, що спочатку вони будуть прикро вражені, засмутяться, будуть тебе лаяти. Але потім, скоріше за все, почнуть думати тільки про те, як тобі допомогти.

4. У будь – якому разі, якщо ти занепокоєний і збентежений, краще не страждати на самоті. Поділись зі своїми переживаннями з людиною, якій ти довіряєш. Щира розмова може знизити емоційне напруження і допоможе подивитись на проблему з іншої точки зору. Зазвичай можна більш – менш заспокоїтися, коли хтось виявляє співчуття до нашого горя й болю.

5. Поширеною помилкою є очікування: що інші згадають про твої страждання, почнуть тебе розпитувати й пропонувати допомогу. Адже жодна людина не може бачити, що на серці в іншої, зокрема і в тебе, тому сам шукай потрібного контакту, відкрий своє серце тому, кому ти довіряєш і кому до снаги тобі допомогти. Тримати усе в собі – теж саме, що самому тягнути важкий тягар.
6. У виникненні або посиленні пригніченого стану не рідко винна занижена самооцінка. Якщо ти постійно чуєш принизливі вислови про себе і образи, можна сприймати себе нікчемною людиною, яка не варта поваги інших. Але поміркуй, хіба хтось має право тебе оцінювати? Хоч би що думали про тебе інші, ти є унікальною особистістю. І якщо комусь щось у тобі не подобається, то це їхні проблеми, а не твої. Шукай спілкування з тими, хто ставиться до тебе по – іншому і з розумінням.

7. Почуття відчаю саме собою не пройде. Якщо відчуваєш напад глибокого смутку і нудьги, спробуй переключитися на щось інше, зайнятись якоюсь справою. Не можна сидіти, склавши руки. Якщо ти займаєшся тим, що у тебе добре виходить, то до тебе знову повертається почуття самоповаги. Яке зазвичай зникає, коли загострюється депресія.

8. У жодному разі не вдавайся до спроби приховати або подолати свою депресію за допомогою наркотиків або алкоголю. Це пастка, в яку потрапляють ті, хто шукає легких розв’язань проблем. Адже після тимчасової розради і відновлення життєвого тонусу насувається хвиля пригніченості й роздратованості.

9. Якщо твій душевний стан дуже розбалансований і ти відчуваєш, що не в змозі адекватно оцінювати ситуацію, спробуй звернутися до фахівця психологічної служби.

ВИХІД ЗАВЖДИ Є!

• Насилля – зовнішній, силовий вплив на людину або групу людей з метою підкорити їх волі того, хто здійснює такий вплив. Воно представляє собою узурпацію людської свободи .
• Насилля – це складний багаторівневий соціокультурний і соціопсихологічний феномен, що призводить до особистісних порушень і негативних соціальних наслідків.

• Насильство – фізичний або психологічний вплив однієї людини на іншу, що порушує конституційне право людини на особистісну недоторканність (у фізичному і духовному розумінні).

• Булінг – це соціальна взаємодія, через яку одна людина (іноді декілька) зазнають нападів  іншої людини (іноді  декількох,  але,  як  правило  не  більше чотирьох)  майже щодня  впродовж  тривалого   періоду   (декількох   місяців),   що   викликає   у   жертви   стан  безпомічності  і  виключення з групи.

• Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку підлітків або групи підлітків до іншої дитини або інших дітей 

• Булінг – це агресивна поведінка, яка спрямована  на приниження почуттів, висловлювання негативних емоцій і принизливих оцінок  щодо іншої людини. На даному етапі парламентарі обговорюють внесення в карний кодекс кримінальної  відповідальності за боулінг.

Кривдники – хлопці частіше застосовують фізичне насильство,

 дівчата – дражнять, поширюють чутки, ігнорують та бойкотують жертву.

Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:

• переслідувач (булі);
• жертва;
• спостерігач.

Переслідувач (булі):

• вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;
• вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і педагогів);
• вони не виявляють співчуття до своїх жертв;
• якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:

• вони полохливі, вразливі, замкнуті й сором’язливі;
• часто тривожні, невпевнені в собі, нещасні та мають низьку самоповагу;
• схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;
• часто не мають жодного близького друга та часто спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
• якщо це хлопчики, вони можуть бути фізично слабшими за своїх однолітків;
• прикидаються хворими, щоб уникнути походу до закладу;
• бояться одні йти до закладу й з нього, просять проводити їх на уроки, спізнюються;
• поведінка і темперамент змінюються;
• явні симптоми страху, що полягають у порушеннях сну і

апетиту, нічному крику, нервовому тіку, відлюдкуватості і скритності;

• виявлення рваного верхнього одягу або пошкоджених речей;
• часті прохання дати грошей, злодійство;
• зниження якості навчання, втрата інтересу до улюблених занять;
• постійні синці та інші травми;
• мовчазливість, небажання йти на розмову;
• як прояв крайнього ступеню – суїцид.