Олександр Васильович Гадяцький народився у простій селянській сім’ї, 22 серпня 1925 року в невеликому селі Птушка, Мезенівської сільської ради, Краснопільського району. Село було розташоване на одному з витоків річки Пожня, за 1,5 кілометри від села Новоолександрівка. Ми пишемо «було розташоване», тому що, малу батьківщину Олександра Васильовича спіткала сумна доля тисяч населених пунктів України, які залишившись без мешканців, були зняті з обліку, село Птушка зокрема зняли з обліку у 1988 році. В 1940 Олександр Васильович закінчив семирічну школу в с. Лозове Краснопільського району, а в 1941 році — 1-й курс Білопільського педагогічного училища, продовжити навчання завадила війна. В роки війни працював конюхом, бригадиром, виконуючим обов’язки голови колгоспу. Навчався в 1945–1950 роках у Харківському інституті механізації сільського господарства, 1950–1953 — працював головним інженером Хільчанської МТС, 1953–1954 — викладач тракторної справи Лебединської школи механізації, 1954–1986 — директор Лебединського училища механізації сільського господарства (потім СПТУ-4, СПТУ-34), нині Лебединське вище професійне училище лісового господарства. Чудовий педагог і керівник Гадяцький О.В. був відзначений високими урядовими нагородами, зокрема у 1971 році нагороджений орденом «Знак Пошани», у 1977 році за особливі заслуги у соціально-культурному будівництві, високу професійну майстерність та активну участь у громадському житті присвоєно почесне звання Української РСР «Заслужений працівник професійно-технічної освіти Української РСР» з врученням нагрудного знаку та посвідчення встановленого зразка, у 1978 році присвоєно почесне звання Герой Соціалістичної Праці (вищий ступінь відзнаки за працю в СРСР), з врученням золотої медалі «Серп і Молот» та ордену Леніна. З 1983 року Олексій Васильович науковий кореспондент відділу профтехосвіти НДІ педагогіки УРСР. Неодноразово обирався депутатом Лебединської міської ради, з березня 2007 року почесний громадянин міста Лебедин.
Помер після важкої хвороби 23 листопада 2008 року.
